"І кожен фініш - це, по суті, старт" — Ліна Костенко 

Якщо не дивитись на календар, здається, наче ми щойно зайшли, але насправді настав час виходити. Десять заїздів злилися в один довгий, насичений відрізок життя, у якому було більше, ніж просто зустрічі по вихідних. 
Було багато роботи. Активної, виснажливої, такої, що не давала розслаблятись, але саме вона і дала можливість народитись тій родині, без якої зараз важко уявити не тільки свої вихідні, але й подальше життя.
Внесок кожного відчувався усіма. Хтось став підтримкою в тиші, хтось — дзеркалом, хтось — точкою опори у складний момент. У цій історії не було зайвих людей, адже кожен учасник став необхідним елементом, тим самим пазлом, без якого фінальна картина просто не склалася б.

Це був шлях із дуже широким емоційним спектром — від злості й спротиву до прийняття і вдячності. Психотерапевтичні групові практики, індивідуальна робота із психологами, арт-практики, тремтіння, тиша, відчуття безпеки та довіри — усе це стало частиною спільного досвіду.В останній заїзд хотілося просто бути в моменті без аналізу чи поспіху, і віддатись моменту. Ми мали справжній Випускний, тому коли як не зараз відпустити все зайве і дозволити собі за довгий час просто потанцювати від душі.
І навіть коли офіційна частина нашого Випускного завершилась, теплі особисті розмови тривали, продовжуючи й поглиблюючи ті важливі внутрішні процеси, які ми тут розпочали.
Ми не прощаємось. Адже знаємо, що це лише кінець етапу, але точно не шляху. Ми залишаємося тією командою та родиною, якою тут стали. Залишаємося тим простором, куди можна приїхати або подзвонити у моменти радості чи моменти, коли потрібна підтримка.
Ми ставимо 3 великі крапки… адже впевнені, що у цієї історії обовʼязково буде продовження. І дуже скоро! 
Попереду на учасників чекає магістратура та великий шлях професійного становлення. 
Дякуємо кожному і кожній за цей етап і дякуємо всім, хто продовжує свій шлях з нами